нених „Недѣля“, де його як капраля чи десятинка приділили в часі війни за старої Австрії. Перекладав новинки. Потім був короткий час співробітником „Вістника Союза визволення України“ — також для дрібних вістей, а то при такій нагоді: Працю ту сповняв відомий історик Іван Кревецький. Колиж австрійський цісар проголосив вилученнє Галичини й віддачу її Польщі, а „Вістник“ не заняв до того такого опозиційного становища, яке заняли представництва австрійських Українців і українська преса, — Кревецький, хоч служив при війську й бідував, покинув те платне місце з принціпіяльних причин. П. Лисяк, який з ним разом працював у „Недѣлі“ й разом мешкав та разом обурювався на той вчинок Франца Йосифа, — на другий день пішов обняти посаду по Кревецькім. Кревецький, який про нікого не говорив зле, казав тоді про Лисяка, що такої людини ще не бачив. Вже тоді виступила як на долоні принціпіяльність пана Лисяка. Доказ: Свідок присутний у Відні ред. Іван Німчук.
Та се нове співробітництво довго не тревало, бо п. Лисяк дістав якусь комерційну посаду при Viehverwertungsgesellschaft (тов. для торговлі худобою), при якім був аж до розвалу Австрії.
Потім бачимо його у Відні, де, як залюбки підчеркує, був начальним редактором офіціяльного орґану Галицького Уряду безпереривно на протязі дьох останніх років. Отож се неправда. Неправда під оглядом формальним і фактичним. Доказ: Всі річники „Українського Прапора“. Сей орґан оснований був приватною ініціятивою дра С. Барана, який і редаґував його в початках. Як відомо, субвенціованнє Урядом ґазети не надає їй характеру офіціяльного орґану, бо тоді нпр. треба булоб називати офіц. орґанами російського царя багато ґазет в ріжних столицях Європи. Др. Баран скоро потім виїхав до Камянця, а редагував той орґан п. Лисяк, хоч якийсь час опісля фіґурує імя неприсутного у Відні дра С. Барана як редактора. П. Лисяк підписує орґан як
