з іх стілько грошей за треби, як він по попівському звичаю робив. Бо звісно правду кажуть люде, що «попівські очі заздрі.» Піп слухаючи дяка сам ще додав якоісь брехні, ніби то Михайло бунтує людей напроти начальства і зробив з решту так, що Михайла прогнали з ёго міста, не дозволивши ёму більш бути ні вчителем ні волостним чи сільским писарем. Тепер він мусів шукати роботи і нанявся на місяць в фабриці. Єму ця зміна не була дуже важка, бо він хоч і вчивсь, а од роботи не відставав і не считав чорну роботу за стид, як то звичайно роблять інші дурні недоучки. Та і тепер на фабриці він не кидав науки і нераз люде бачили, що він читав книжки, котрі приніс ще з собою як був колись у Киіві.
Старий дід сидів та мовчав, аж покі Михайло обернувшись до него не спитався:
„Діду Карпо, через що ви стали на місяць у фабриці, скажіть нам будьте ласкаві. Як я був за вчителя у вашім селі, то бачив вас хозяіном (господарем), хоч не богатим, та все ж не таким сіромахою як ми, що ходимо заробляти гроші на чужій роботі?“
„Я і тепер ще хозяін (господар), та що з того
