же, що діється з грішми, робиться і з землею. Я оце думаю, защо тілько наш пан получає рату за поле від жида, коли він нічого на ній не робить і грошей на неі не ложить як жид. Як я ще був молодим і що року ходив чумаковати до Одеси чи до Микола̀єва з хлібом, або в Крим по сіль, то я бачив в Херсоньскій та Таврическій губерніі стільки степу неораного і не засіяного, що і оком не охватиш. І лежав той степ так мабуть кілька ста років і не було і чути, щоб єго хто брав у аренду чи як там. А через що? Через то, що тоді там було дуже мало людей, не було кому і робити на тім степу. А тепер я чую, вже стало інше діло; тепер і там вже платять панам по 2 і по 3 карбованці у рік за десятину, бо тепер і там вже єсть бідні люде, котрі мусять продавати свою працю, щоб мати з чого жити.
„То це і приходиться на одно. Наш. пан має рату за свою землю тілько через то, що ми не можем прожити з нашоі землі, а повинни найматися і до жидівськоі роботи.“
Люде знов замовкли і кожний думав про те що оце тілько чув, поки один з робітників, котрого звали усі на заводі Степан Хмарний, бо він
