никови з старшим не приходиться, бо він може єму у кожен час зробити усяку пакость. Ляшок побачивши, що ніхто єму нічого не відмовляє, немав вже до кого чіплятись і мусів пійти.
Як він пішов, люде почали знов свою розмову. Михайло почав знов говорити:
„Ось лях каже, що хозяін поклав у завод капитал, то б то своі гроші і через то мусить мати бариш (дохід) нічого не роблячи. А мені здається, що це не по правді. Хиба гроші без праці єму б дали яку користь? Нехай він іх закопає у землю і дожидається поки с карбованця зробиться два.“
„Правда, він за гроші усе купити може і знов перепродати з баришом (процентом). Тілько це не повсегда вдається. Рав забаришує (матиме дохід), а другий раз потеряє і своі гроші.“
„Да і то треба ще сказати, що усяк товар має таку вартість, скілько та праця варт, що на єго положена, а гроші, особливе папірні, самі по собі не мають майже ніякоі вартости. Тілько через те кожний хозяін дає за гроші хліб, або що інше, що він добре знає, що за гроші він повсегда може мати все, що єму потрібно, чи сіль, чи одежу, чи чоботи.“
