нашоі муки. Робітник не має нічого, він не може прожити дурно без грошей, бо ніхто єму дурно хліба не дасть, через то він і мусить продавати свою роботу; а дають єму за неі стілько, щоб він хоч і голодний та все б робив, і держать єго у тісноті, та в темноті і мокроті гірш ніж скотину, аби він не заслаб до того, щоб вже зовсім не зміг робити. Та і на це не дуже дивляться. Мабуть ви чули, що на Лебединьскій фабриці у жида Ізраіля Бродского люде вмирали, та і тепер мабуть ще вимирають гірш, ніж мухи в осени. Правда, як би всі робітники послабли, чи повмирали, то і заводи (фабрики) поставали б, і фабриканти не мали б ніякого бариша (доходу); ну да до цёго ще далеко. Робітники повсігда знайдуться, бо бідних людей на світі богато і що року другі нарождаються. Тим то богачі і роблять з нами так, що рідко хто з нас свого віка доживає, як чоловікови положено, а більша часть вмирає в молодих літах від тяжкоі праці, да поганих харчів, або від усяких зараз, да инших болістей, що повсегда і не виводяться на наших фабриках.“
„А все через що? Через то, що хозяйни наші тілько і дивляться, як би нам менше заплатити
