судити. Я сего зовсім не боюсь, а надіюсь на Бога, так як наші предки стояли за віру Христову. Тоді уряд був поганский, а тепер уряд освічений, і я надіюсь, що тепер люде розумні… Вісім років я не мав спокою: посадили мене в вязницю, потім вислали в киівску губернію, там закували в заліза і говорять, що я в ідолів вірую. Звісно, я мусів відповідати, що я вірую в Ісуса Христа. У мене один Бог з вами. Я тілько не пю, нічого богопротивного не роблю, — і ось де моя провина. А тепер судіть мене, як ліпше думаєте.“
Присяжні увільнили всіх підсудних.
Д. К. Старинкевич, що скінчив киівску духовну академію, бував серед украінских баптистів, говорив з ними, ходив на йіх збори та описав йіх у петербурскім місячнику „Слово“ (1880 р. Август).
Ось що між инчим росказує він про украінских баптистів: „Найвищий обовязок для людини, по думці баптистів, се, щоби нагодувати голодного, одягнути голого, приняти бідного, притулити подорожного, помогти хорому і нещасному, одним словом, бути завше готовим помогти братови, котрий потребує помочи. Хто хоче бути більшим, кажуть вони словами евангелія Марка (гол. 10, в. 44), той нехай буде всім слугою.“ Далі баптисти ставлять в обовязок кождому жити з праці, — покликуючись на слова апостола Павла в листі до Тессалонікійців (гол. 3, в. 7–10) „ви сами азнєте, як
