селяни пізнали мене, Дуже гостинно нас привітали та обдарували на дорогу.
З Русанівець ми цілу ніч їхали на південний схід — в напрямі Уладівки. Тут ми здобули вдосвіта цілу господарчу частину 2-ої дивізії, забрали ручні кулемети, зброю, військовий одяг. Бочки з нафтою і бензиною спалили. Ранком козаки і старшини постягали совітських „дам“ в одну кімнату. Були тут жінки начальника господарчої частини, командира 11-го полку і ще з 10 інших жінок. Вони думали, що з ними буде якесь нещастя, знущання. Їх чоловіки виїхали на облаву в околиці Вовковинець — Деражня. Ми намагались бути для совітських жінок ввічливими: просили вибачити, що їх так рано побудили та зібрали в одній кімнаті, однак я хотів їм представити своїх старшин, щоб вони не думали, що ми якісь дикуни. До жінок ми відносились з пошаною, просимо їх впливати на своїх чоловіків, щоб військо не робило насильств над селянами та родинами повстанців. В противному разі ми будемо забирати жінок червоних командирів і перепустимо їх через руки всіх повстанців та селян, яким знасилувано дружини чи доньки. От і тепер ми могли б забрати 12 жінок зі собою у ліс, і звідтам рідко яка повернула б. На пращання повстанчий хор заспівав кілька пісень, та заграла наша оркестра. Вирази облич „совітських дам“ злагідніли, деякі почали розмови зі старшинами і т. п. По кількох годинах відділ виїхав. У Забужі з охорони 50-ох червоноармійців мої козаки, при обеззброєні, вбили 14, а решта розбіглася. Потім ми виїхали в ліси Кипорового Яру.
