злодіїв та б. членів цього „республіканського уряду“. Вісім осіб матросів та злодіїв, за напади на частини української армії і транспорти в 1919 році, я наказав розстріляти над ставом. Село Пашківці напевно не перейшло б до історії українського визвольного руху, коли б сильна карна експедиція була приїхала на терен „республіки“ та що десятого бунтівника розстріляла. Пашківці та довколичні села були би зрівнані з землею, а на місці їх на пожарищі поставлено б величезні хрести з написом: „Село Пашківці за бунт проти рідної влади зметене з лиця землі, і назва його зникає раз назавсіди“.
З села Пашковець ми виїхали в район Межибожа і русанівської волости, бо я довідався, що після розбиття бригади кінноти 1. Червонокозачої Дивізії є лісі під Зіньковом, вся 1. кінна дивізія, якої штаб стояв в Проскурові, заалярмована. Кінні полки з Антоніна під Староконстянтиновом, Проскуровом і Чорним Островом направлялись в район Богданівка — Деражня. Полки 2-ої кінної дивізії з району Хмельника йшли в напрямі Літин — Комарівці — Вовковиці. Такі „кліщі“ видумав для мене штаб 1-го кінного корпусу Прімакова. 24 кінний полк з Межибожа виїхав до міста Летичева. Цей полк був приналежний до 24-ої Самарської Пішої Дивізії зі штабом у Жмеринці. Наш наскок на Летичів так заметушив червону кінноту. Мені випадало відійти в бік, на північ від району концентрації червоної кінної маси. Мені одна дорога, а їм, щоби мене знайти, безліч шляхів: хай шукають вітру в полі!
Під Межибожом здибаємо бричку, на якій їде кількох червоних. Затримуємо їх і звертаємо зі шляху в одне село,
