Підчас вечері я проводив балачку загального змісту, а по вечері говорив конкретно з Голюком і Коростовським. Тому, що поручник Голюк повернувся недавно з Польщі, я питав його докладно про політичну сучасну ситуацію, про Головного Отамана, еміграційний уряд та інтерновану українську армію. Знав я багато, але хотів ще дещо почути, як виглядає наша справа за кордоном та як достосувати нашу повстанчу акцію до внутрішніх і зовнішніх обставин. Голюк нічого не сказав. Все характеризував з питомим собі гумором та критицизмом. Загальне вражіння було таке, що — треба бути наївними, щоби сподіватися рятунку з-за кордону. За політичний союз Уряду УНР — Польща в подяку посадила своїх товаришів зброї — за дроти. Дала вона дозвіл на перебування у своїй державі урядові УНР з пізнішим заміром використати українські впливові особи в своїй внутрішній і зовнішній політиці. Як це все виглядає — то ми бачили вже в 1920 році, як ген. Тютюнник розпочав карколомну диверсію трагедією під Базаром.
Нераз були різні типи з-за кордону й малювали все в рожевих кольорах. Такі безсумнівні баналюковці оперували аргументом, що „буде війна Польщі з большевиками“, а тим особам треба було пояснити, що вся Европа по світовій війні змучена та спочиває — одні на лаврах, а другі пригноблені, але всі знесилені фінансово, господарчо й економічно. Нова війна може бути і буде напевно, однак по здеґенерованні переможців світової війни та соліднім приготуванні переможених і покривджених Версальським миром. Щодо можливостей війни між Совітами і Польщею, то вона існує в
