крісел, де сиділи вищі гості. Знаю, що під гіпнозом своєї сили можна держати натовп із 1000 осіб короткий час. Тому кажу, щоб закінчити арешти. В залі залишився один мій козак. Арештованих є до 30 осіб комуністів і чекістів, які зїхалися на добру їжу й випивку. Мої вартові мають у руках по два револьвери, спрямовані на комуністів у кутку добудівки при залі.
Вже одного мій козак застрілив із револьвера, бо не хотів обернутися спиною. Даю наказ розстрілювати комуністичну наволоч. Ми маємо 5 — 6 револьверів здобутих. Я стріляю в голови: першого коменданта цукроварні, другого — военкома. Падає дощ куль із револьверів моїх 4 козаків: одна куля з доброго револьвера діравить кількох разом. Трупи падають на цементову долівку. По мінуті всі лежать Ще деякі стогнуть, кричать: їх стріляють у голови. Страшна картина, але конечна. До нас твердий час не мав сентименту, як і люди з противного боку. Не могли й ми мати жалости до представників совітських катівень! Я входжу на залю. Вже хотів сказати, щоб далі робили, що публиці подобається, але бачу, що хтось чмихнув за куліси до артистів і за ним розвіваються клапті білого, порваного паперу. Посилаю козаків за куліси, витягнути втікача. Приводять до мене переляканого жидка. Питаю зібраних, хто знає цього чоловіка? Мені дає знати один селянин, що
