Турбівеькій цукроварні має відбутися вистава аматорського гуртка. Управа цукроварні вислала запрошення до Бердичева, Винниці й усієї околиці. Передбачається, що збереться до сотки визначних комуністів та. чекістів.
Порадившись із Карим, я рішив бути на тій виставі. Цілий день збираю відомості, яке військо є в Турбові й околиці. В цукроварні є охоронний відділ із півсотні піхоти. Чота большевиків стоїть на вузькоторовій станції „Турбів“, де завантажують спирт із Прилук і цукор із Турбова. Більше не чути про ніякі відділи. Ми шкодуємо, що нема впоблизу кінних відділів, де б ми могли здобути собі більше коней. Є в Турбові дуже злючий команд, цукроварні — комуніст, перед яким усе тремтить. Вечоріє. Ми сідлаємо 6 наших коней, одягаємо совітські уніформи. Згідно з моїм планом ми маємо підїхати до цукроварні, злізти з коней і піти на цю виставу, як „провірочна Черезвичайка“. А дальше побачимо. Сміло підїздимо до будинку робітничої касарні. Злізаємо з коней і недбало закидуємо поводи за штахети. Я вбігаю на бетонове підвищення, на якому стоїть вартівник. Беру від нього кріс, а його проганяю. Дядюка й Шевчука посилаю в середину залі, двох козаків ставлю, як вартових, назовні й до пильнування майбутніх арештованих. Одного козака маю при собі.
