Що сталося. Слово-по-слові, виявилося, що це моя дружина, яку козак привів до нас. Дружина оповідає, що вона за цих три тижні мусіла перенести чимало, Господиня її хутора була люта баба, щодня докучала Марусі, мовляв, якась заволока до неї приволіклася, нічого не робить; що не вірить у ніякого її чоловіка й гонить із хати. Коли відносини стали вже нестерпні, Маруся рішила піти куди — як казала — очі дивляться й пішла та, на щастя, натрапила на мого козака. Мені було дуже прикро: дійсно почувався перед нею винним, бо — ніде правди діти, — через свою повстанчу діяльність я її таки сильно занедбував.
Козакові з жінкою не возитися… Але лютій бабі, яка кривдила дружину без причини я не міг подарувати. Наказав її вечером забрати з хутора та привезти до себе, разом із річами Марусі. Баба отримала від мене 1000 совітських рублів і 50 гарапників у спину від двох козаків. Ще тієї ночі я вмістив дружину в економа турбівської цукроварні. В нього вона успокоїлася і прийшла до себе, бо то були добрі люди.
Завважую, що мій козак Мандзюк щось почав задумуватися; мало їсть, не говорить. Питаю, що з ним, чи не хворий? Ні, відповідає. Так минуло кілька днів. Одного разу, коли Мандзюкові прийшла черга стати на варті, він пішов на стійку й уже більше не вернувся. Що з ним сталося? Може його ненароком схопили червоні? Може
