полягали на підлогу і ніхто з них не показував носа на двір.
У стайні біля комісаріату осідлали ми 12 верхових коней. Решту верхівців знайшли козаки в жидівських заїздах і привели ще 8 коней.
Тут трапився прикрий випадок: козак із Київщини зустрів біля заїзду свого таки козака.
— Хто йде, большевик?
— Большевик, — відповів запитаний.
Тоді козак стрілив і важко зранив свого товариша. Ранений в чоло, що стояв біля мене і цей, з простріленим лівим плечем — це всі покищо наші страти.
Треба покидати місто. Вскакую на коня. Вертається козак Мандзюк і повідомляє, що в часі стрілянини в місті тамбовці стали вибігати з хат. Він їх обстріляв і тоді вони почали в білизні втікати до села Микулинець. Ще Мандзюк не скінчив, аж тут нагло надбігає якийсь большевик в довгій шинелі, в руках рушниця з багнетом, і кричить:
— Товаріщі, в чом дєло, ґде ваш командір.
Драбуга повернувся до мене задом. Підношу свою рушницю і „пригладжую“ червоного люфою по голові. Падає, мов підрізаний стовп. Пристрілюю його з коня. Боротьба з окупантом мусить бути жорстока…
Роєвий Швець був уже у вязниці, з якої випустив 9-ох арештованих за «бандитизм».
