лише мішок, лівою рукою витягає револьвера — і вбігає до хати одного селянина з криком: „Спасайте!“. Кров із рукава тече струмом.
Я з дверей наставив у Лящука кріс і кажу, щоб відкинув набік свій револьвер. Може з нього, коли хоче, застрілитись, дозволяю на це. Боронитись хай не пробує, бо зараз прийдуть заалярмовані козаки. Відкинув Пилип свого револьвера, якого, я взяв до кишені. На лавці лежала сокира, яку я теж від нього відсунув. Відчиняються двері. Входять сахнівські козаки: В. Сензюк, М. Топорівський і інші. Михалко кидається до Пилипа із словами: „Ах, ти мій голубчику коханий!“ і вмент… відгриз йому вухо. Я думав, що він збожеволів із радости.
Віддаю Пилипа Ляшука сахнівським козакам на допит, а сотник Коябасюк мав як адютант списати всі цікаві дані. На шматочку паперу я накинув олівцем низку питань, на які треба було витягнути відповідь. По хвилині козаки вивели Пилипа з хати й забрали з собою на допит. Обшук шапки дав очікуваний наслідок: козаки знайшли два шовкові документи: один, що він є співробітником Губчека з Винниці, другий документ із „Особого Отдєла“ 1-го Кінного Корпусу. Обидва документи були писані на машині. Пилипа допитували до пізньої ночі. Зазнав він на своїй шкурі того, що робив на допитах другим. Просив відрізати йому обидві
