вечора, міг ген. Тютюнник із цілим своїм військом відходити величезними лісами до польського кордону. Змученій вдень совітській кінноті не треба було давати відпочинку вночі, а нічними нападами забирати коні, зброю, муніцію. Тепер вільно вже критично осудити справу Базару — рік-річно обходимо свято поляглих під Базаром, — але я не чув, щоб хтось глянув правді в очі та осудив акцію ген. Тютюнника. Тютюнник мав у своїм штабі у Львові й у часі походу агентів Харківської Всеукраїнської Черезвичайки. Вони дурили генерала, що „вся Україна повстане, гарнізон Києва піддасться без бою, а тов. Затонський стане премієром українського уряду...“. Листи тов. Затонського були представлені Тютюнникові й той вірив... і пішов по славу всенаціонального героя. Та мало ще було Тютюнникові гіркого досвіду під Базаром: він вірив „ українським самостійникам“ (з-під прапору ҐПУ, в 1922 р.) з Великої України, ще раз пішов туди, щоб покінчити трагічно.
Почався місяць грудень. Між повстанцями діється щось зле, бо де ми не зявимось, вечором, а найпізніше на другий день, зявляється большевицька кіннота. Ми заховуємо обережність, але це нам не помагає. Значить, серед нас є хтось, що доносить червоним. Організую добру контракцію і жду.
