харчами 10 козаків, Видно хтось із них проговорився в селі Літинці, де був світський агент, а далі вже відома дорога. Я міг би потурбувати червоних в селі, аде це викликало б ще більші репресії. Покищо вистане червоним того, що дістали від нас у Кусиківцях. Їхніх жертв ми не рахували, але вони мусілн мати до пів сотні вбитих і стільки ж ранених.
Думаю, що далі робити? Посуватись снігом, що оце падає, за українськими відділами в невідомий терен? Чи я їх дожену і що їм поможу? Нічого, хіба сам із своїми козаками піду на певну згубу. Дуже не в пору все це сталось і дивуюся повстанському ген. Тютюнникові, що зрушив із місця на зиму українських патріотів. Я зі своїм відділом рішаю не рухатись із свого району, перебути зиму, а з весною почати наново свою роботу.
Одного разу в половині листопада червона піхота й кіннота з важкими кулеметами вїхала несподівано до села Літннки. Кількох козаків було в селі й їх червоні заскочили. Вивязалась із обох боків стрілянина. Козаки, відстрілюючись, бігли до місця нашого постою в літинецьких пасіках, а червоні за ними. Большевицька кіннота вже була „на карку“ повстанців, коли ті добігали до нас. Цілий відділ повстанців був приготований до відповідної зустрічі большевиків. Я одну чоту розсипав за загородою і наказав рідко, але влучно стріляти. Ми підпустили чекістів так
