фельчера. Відправляю бунчужного до с. Дяківець ще з одним козаком. Кінних є 11 душ. Я їх направляю іншою дорогою через дяковецький ліс і кажу, де мають поховати здобуті коні та вернутись до нас. Ми негайно йдемо всі, в темноті ночі, полями, оминаємо с. Літинку від півночі й прямуємо до лісу біля Монастирка. По харчі я вислав удосвіта з десяток людей до Літина й Літинецького Майдану, наказавши їм вернутись ранком, бо сподівався відплатної „ревізити“ червоних. Коли вони навіть приїдуть за нами, то мій плян відтягнути червоні сили від полк. Палія вдався. Тоді він перейде спокійно річку Бог і степову смугу північного Поділля. Коли добереться за Улановом у Волочиські ліси, буде врятований і навяже контакт із своїм зверхником — ген. Тютюнником, бо в цих умовинах він не міг мати звязку, коли хмари червоної кінноти гасали навколо Палієвого мізерного відділу.
Ще вдень я довідався, що полк червоної кінноти приїхав до села Літинки і почав грабувати село. Большевики забрали всі кожухи в селян. Шукали за нами, але чому? Ранком почав падати перший сніг того року й слідів навіть індіяни не могли б відшукати. Щоб червоні могли за нами з-заду слідити, те ж було виключене, бо ми порушувались, як тіні в часі повороту. Хіба міг бути між нами якийсь зрадник, але й йому був потрібний на це час… Я від себе відпустив за
