довідуюся, що якісь повстанні ночували і Ворбовці Вербецькому Майдані, забрали там підводи і виїхали на село Кожухів — Хмельник. Ці підводи повернулись і ми довідуємося, що то проходив відділ полк. Палія, що далі на північ іде „армія“ ген. Тютюнника, прямуючи на Коростень, а звідти на Київ.
Я висилаю своїх звідунів возами, роверами, піхотою. Надходять відомості. Підтверджується вихід ген. Тютюнника з Польщі. Мої звідуни знайшли одного селянина в летичівському повіті, раненого козака з групи Палія. Біля нас порушується вся 2-га Див. „Черв. Козацтва“ в складі 6-ти полків і йде слідом за відділом полк. Палія, який має до 150, переважно піших, козаків. Слідом за відділом Тютюнника йде ціла 1-ша кінна дивізія, а з району Умані посувається ціла 9 кінна дивізія Котовського, в напрямку Бердичева. І 9-та піша дивізія в Жмеринці, 45 піша дивізія в Житомірі заалярмовані та поспішним маршем ідуть напереріз український відділам під Коростень. І 44-та піша дівізія в русі. Від своїх урядовців-телеграфстів маю всі ці відомості, навіть знаю, шо в місті Києві оголошений стан облоги.
Невже, Боже, настала довгожданна хвилина!? Вирушили в Україну наші брати, але чому так пізно? Хто їх підтримує, коли вже листопад? Чому хоч полк. Палій не звязався зі мною,
