видав розпорядження поховати всіх 4-ох на цвинтарі, як героїв: „Вони згинули смертю хоробрих вояків і їм належиться пошана“ — сказав червоний командир…
Ониська Грабарчука, В. Хорка та М. Лиха большевики цілий час гонили по лісі. На хуторах позабирали їхні коні і сідла. До селян відносилися досить жорстоко — били, грабили і навіть жінок і дівчат насилували. Особливо лютим був мій б. козак з села Галалаїв. Він носив руку на перевязці і всюди показував, де ми перебували, хто їсти давав, хто коня напував. Всі наші прихильники були в розпуці. Ледве я знайшов своїх козаків. Вони ховались по стодолах на хуторах під с. Миколаївкою. Підводу я відіслав зі Слобідки до Літники. Сиджу з козаками. Бачу їх сумні і змучені обличчя. Козак Патлай каже, що його старший брат — лісник, став агентом ЧК, під впливом своєї жінки і не дає нікому спокою. Він був лісником на Кипоровім Яру, на який тепер не можна показатись, бо будуть там червоні вже по кількох годинах. У стодолі старшого Патлая забрали червоні коня Ониська і його брата. Козак Патлай просить мене, щоб я його з кількома козаками відпустив додому. Я згодився. Вечером приходить молодий Патлай з козаками, сів і гірко заплакав. Питаю козаків, що сталося? Вони оповідають, що були в домі старшого Патлая — лісника в білий день і
