садах з лісом — на захід села. Тут було багато пасік і повстанці перебували в бджільниках, групами по 20 душ.
Я побажав бачити всіх повстанців, однак треба було ждати до ранку, поки повстанці не вернулись із села, де перебували у родичів, знайомих і дівчат та самотніх молодиць. Біля мене зібралось душ 25 козаків, які розпалили в долині, біля куреня, малесеньке багаття.
Я був змучений і ліг спати. Над ранком з осіннього туману почали випливати людські постаті з рушницями і без них та сідати біля нас. Назбиралось козаків душ 75.
Я одразу почав з ними балачки. Підкреслив їм, що бачу серед них слабу дисципліну, якою вони не можуть похвалитися. Військом їх назвати не можна. Ходять одинцем, без зброї, мають якісь свої окремі криївки, жінок, дівчат. Вже місяць товчуться на однім місці. Маю вражіння, що червоні ждуть морозів, снігу і тоді одного разу їх заскочать і всіх винищать. Не дивуюсь, що так є, бо козаки були без „голови“ та твердої руки. Попередній їх начальник відійшов за кордон, а до сотника Ковбасюка вони ще не привикли та і сотник, видко, не хоче мати чевсти ними командувати, коли на них надивився ще за от. Шепеля. Я інша людина. Люблю карність, добру організацію відділу на регулярних підставах, про все абсолютно хочу знати; про ревізії, арешти,
