Надходить І. Паньковецький і бачить що його „симпатія“ висить на дереві. Кинувся, як скажений пес і почав з револьвером допитуватись козаків, хто це зробив. Підійшов і до моїх козаків, які іронічно всміхались й сказали, що панна сама повісилась. Тоді він десь знову в кушах зник. Він знав, що панна сама не повісилась а її повісити міг дати наказ я або Шепель. Видно, він справджував, хто дав наказ.
Мене він нічого не питав. Козаки слідили за Паньковецьким і мені доносили про його безсилу лють.
Облава почала зближатися до нас. Я дав наказ своїм козакам сідлати коней і відїздити ще далі на південь. Пре це попередив от. Шепеля і він так само дав наказ йти за нами. Стали ми пополудні в густому лісі на іювий постій між сел. Пеньківка - Яцківці в лісі на схід.
Тут Паньковецький почав нову інтригу та розсипав своїх прибічників у кущах в лаву, ніби проти большевиків. Мені доносять, що ті „заходи“ спрямовані проти мене й моїх козаків; довідуємося від одного шепелівця, що нас шепелівці під командою І. Паньковецького хочуть обеззброїти. Бачу що дійсно козаки Шепеля в лаві і мають в руках кріси. Своїх козаків попереджаю, щоб не „ловили ворон“. Частина була разом при повнім поготівлі, а частина на конях. Тоді беру з собою 4-ох козаків і
