большевнків, але зловили всього 4 коней, решта втекла за большевикамн. Від трупів козаки позабирали шаблі і крісн з набоями.
Я дивлюся, чи часами большевицька піхота не візьме нас в „перепльот“. Ні, її нема — певно залишилась в Треповськім Майдані. По короткім відпочинку, використовуючи добрий підхід рот. Ідемо назустріч другій большевнцькій сотні. Та вона вже не далася заскочити. Це трудно було зробити вдень, у відкритім полі. З відлеглости 1 км. друга червона сотня завернула перед нами в село Миколаївку. Оннсько Грабарчук зліз з коня і післав їм вслід кілька серій з легкого кулемета.
Вертаємося до шепелівців переможцями. Ми задоволені із себе. Уявляю, що думав Шепель, його штаб і козаки. Мої козаки кажуть до шепелівців: „Оттак у нас воюють!“
Ночувати там, де ми бились з червоними, не можна було, бо завтра тут будуть большевнцькі перевертні. Тому ми, поховавши хорунжого в гаю на Кипоровім Ярі і прочитавши молитву над його могилою, виїхали за село Каміногірку, де в лісі стали на постій.
Іван Паньковецький, злий дух Шепеля, дивиться вовком на мене і моїх козаків, нічого зі мною не говорить. Шепель так само мовчить і бокує від мене. Лише Харитон Паньковецький, не знаю, щиро, чи ні, кілька разів говорив зо
