я відчував страшенно кривду, заподіяну мені і всім повстанцям з Київщини без причини.
На Купорів я не міг дійти: туди треба було мандрувати з 10 км., тому я лишився під селом Слобідкою, недалеко одного хутора, в густім ліску, біля якого була керничка. Коневі приніс із поля два снопи вівса невідомого мені власника і сам ліг біля нього. Чорні думи снувались у голові; врешті заснув удосвіта. Вдень йти, чи їхати з моїми силами важко, тому я на тім самім місці перебув до вечора. Про небезпеку чогось не думав, зрештою в гущавнику мене ніхто не бачив. Брезентовим відром напоїв коня. Шепелівці були від мене 4 — 5 км. Коли б большевики хотіли мати з ними діло, то знають напевно, де вони, а в цій околиці не будуть повстанців шукати.
Турбувало мене, що мої козаки, які цієї ночі покинули Шепеля, будуть на Кипировім Яру без мене. Однак один день вони дадуть собі раду і догадаються, що я не міг доїхати та затримався десь иедлеко. Про місце постою большевики знали, перехід р. Бугу в м. Янові отаманом Карим будуть знати, або вже знають, тому нікого на Кипаровім Ярі не будуть шукати.
Вже вечір. Ще раз напоїв коня, який цілий час спокійно лежав, не іржав. Як ось виліз на коня і помалу поїхав. Від родичів слобідських козаків довідався, де вони стоять. Здибаю старшого
