негайно виїхав до Винниці. Я довго думав, як поступить Арсень і чи зрадить нас? Карому я відрадив їхати на південне Поділля шукати отамана Лиха. Краще це зробити післанцем. Мене тягнуло в свої околиці й я підговорював Карого до виїзду з цього здеморалізованого району, де вже й отамани позаломлювались.
Мали ми відомості про от. Заболотного з Балтського повіту, який звідсіля перекидався і в північні повіти Херсонщини. Одні говорили, що він мав сильний повстанчий кінно-піший відділ, другі казали, що от. Заболотний їздить тільки з кіннотою. То знову, що ніякої кінноти не має, а провадить боротьбу, подібно як от. Трейко: збирає своїх козаків, нападає і знову все розпорошується. Не важно нам було, хто він і що робить. Нам потрібний був сам факт, що в тім районі, недалеко от. Лиха, є ще один повстанець, який зганяє сон із очей московським і жидівським комуністам. Трудно нам було особисто навязувати звязок і з тим отаманом. При помочі одного старшини з Катеринославщини, який через гемороїди не міг їздити кінно, Карий вислав доручення до от. Лиха і от. Заболотного. Чи вдалася звязкова місія тому старшині — не знаю.
Для нас було приємно, що кіннота з Винниці виїхала на якісь „маневри“, як казав Арсень. Ті „маневри“ виглядали в той спосіб, як „маневри“ Винницької Школи Червоних Командирів,
