що відділ от. Лиха майже не існує. Перебуває от. Лихо десь аж в Ольгопільськім повіті в товаристві кількох осіб. Відділ от. Лиха саме тепер переживав деморалізаційну кризу. Частина його козаків амнестувалась, інші пішли геть від отамана, чи сам отаман їх розпустив. Риба від голови гниє: мені ясно, що Лихо сам переживав зневірливий момент. Чи знайде він у собі силу боортись? Видно, він не розумів дуже важної причини, що завсіди тими самими методами і формами боротьби не можна боротись з червоними. Що було добре торік, півроку назад, тепер треба відкинути, як пережиток, бо ворог мав нагоду вивчити повстанця й його тактику, пізнати вдачу ватажка та його людей. Все еволюціонує й тому форми боротьби мусять досконалитись. Дуже часто треба позбуватись своїх козаків з відділу, щоб не мали деструктивного впливу, а поповнювати свіжими людьми. А проте одне мусить бути незмінене і твердіше криці: воля самого отамана.
Дивлюсь на от. Арсеня. Говорить він про свого товариша от. Лиха невідомо, чи він сумує, чи оправдує своє моральне заломання, яке, як-не-як, впхнуло його в лабети черезвичайки. А там не сидять дурні: там москалі й жиди — найхитріші представники своїх народів. Вони можуть ждати довго. За той час із амнестованого витиснуть потрібний їм „сік“, як із губки воду, а тоді
