людину, поки вона не заспокоїть жадоби пімсти, також страшною. Всякі екзекуції мені були противні, та жадоба помсти і ненависть робили мене жорстокою людиною, а головне я мав силу зносити все, щоб найгірше досолити комуністам.
Тепер от. Карий почав думати, як навязати контакт із от. Арсеньом із Брацлавщини. Кілька днів ми перебували, перекидаючись із місця на місце, в самогородецькій і прилуцькій волості. Одного разу цілий наш відділ розмістився в хуторі якогось заможного господя. В саду й по хлівах стала вся наша кіннота. Хутір був на горбку і з нього було добре все видно. Приїхали на хутір моїх 10 козаків, яких я посилав під Козятин із завданням знищити того агента, який нас видав у парку, коли то я ледви з дружиною не попався червоним у руки. Козаки його повісили. Та вони їхали мабуть сміло, бо за ними за півгодини приїхала червона кіннота й курінь піхоти. Червоні почали розвиватися до бою. Я був тієї думки, щоб червону кінноту підпустити близько й дати їй доброго чосу. Карий згодився. Я вибрав 20 добрих стрільців, навчив їх орудувати прицілом і пунктом вціляння до кінноти.
У нас усе готове до відїзду з хутора. „Совіти“ їздять, нюшкують і підсуваються щораз ближче. Беремо їх на мушку: гримнула сальва – падає кілька коней і їздців. Цей хутір був під
