кілько є кінноти в селі там, від сходу. Нам вистарчить виразу „багато“ наших звідунів, бо це повстанці, які вміють оцінювати і спокійно обсервувати.
Значить ми маємо ворога з трьох боків свого постою. Питаю от. Карого, що робитимемо: чи б'ємося до вечора від теперішньої 10-ої години ранку, чи, поки не пізно, пробиватись. В ту же мить біжать перелякані козаки і кажуть, що большевики переїхали греблю і вже в лісі. Мене аж підносить кинути на тих із села спішених козаків і постріляти їх, скільки можна. Тоді відпаде їм бажання нас переслідувати, бо який вояк з большевика кінного в лісі, я вже знаю. Потім можна було зайти на беріг ліса й привітати сталевими гостинцями кінну сотню червоних, що обережно під'їжджали з півночі. Карий виглядить їхати. Ми їдемо кінно. Лише виїхали з ліса, нас обстріляла світська піхота вогнем із кулеметів, а потім крісовим. Пугач крикнув: „За мною!“ — і помчався на тих большевиків. З ним було ще кількох кінних. Може це й відважно, але по дурному. Я знаю, що кожної хвилини можемо бути за атаковані кіннотою іззаду, кричу голосно: „Праворуч! Скорше в долину за горком!“. Оглядаюсь, наша бричка виїхала з ліса й падає забитий один кінь. Старшини вскакують до ліса. Я відрізую кинджалом другого коня, бо випрягати нема часу. Що зробити із спіртом?
