небезпеку. За вийнятком двох порубаних, кілька коней і двох возів — ми всі були живі й здорові. Мали ми загалом тоді 50 кінних і 15 піших козаків. Їздив із нами отаман Пугач. Треба було конечно, як я мотивував, або залишити піших, або посадити їх найскоріше на коней.
Загальна думка Карого була: обєднати всіх повстанчих ватажків, а потім розвинути ширший рух. В тій цілі ми подалися в Сквирський повіт, щоби приєднати до себе отамана Трейка. Беремо в одному селі дві підводи для піших козаків і всі їдемо в район Трейка. Виїхали ми опівночі, а далі їдемо вдень. По дорозі ловимо большевиків і я їх пускаю в „розход“. Зловили кілька поважніших риб, між іншим, начальника постачання 17 кавалерійської башкірської бригади з його персоналом. Усе це жиди й лише охорона з 8 душ кацапи й башкірці. Коні дали ми всі пішим козакам. Ще маємо кількох піших, а кінних — 60 шабель.
Почалися жнива. Спека велика, вітер крутить пилом. Ідемо долинами, а на горбках женці жнуть, як в пісні співають. Час-від-часу вискочить на горбок кінний козак, огляне краєвид пильно, чи не видно ворога, і знову їдемо. Підїздимо за залізничою лінією на Умань, до якогось ліска. Вже недалечко й річка Рось. По відомостям, які має Карий, от. Трейко із своїми козаками є в цім лісі, з якого до містечка не
