запропонував їй мого коня. Я сказав Карому, що свого коня забираю, а Горбанюк нехай пошукає свого. Я пішов у бій, щоб затримати большевнків та дати всім нашим спокійно відійти, а в подяку хтось сідає на мого коня, щоб я попався большевикам? Навіть ніхто не оглянувся, не стали навіть, щоб поцікавитися, що сталося зі мною та моєю жінкою? То я дякую всім, разом із отаманом за таку повстанчу солідарність. Я дійсно, міг тоді пропасти з дружиною, як собака в ярмарок.
Мій жаль усі розуміли. Отаман Карий так само признався, що поступок цей неетичний, а козак Дядюк підійшов зворушений до мене й попросив вибачення, що не ділив небезпеки зі мною, хоча я йому життя врятував. На будуче він мав завсіда бути при мені в бою.
Треба було знов думати, де вмістити дружину. Карий знав одну родину під самим Козятином. Він написав листа до тієї родини й підводою дружина вдень поїхала в район Козятнна. Чи добре їй там буде, чи зле — не знаю. Однак Карий запевнював, що з огляду на нього, Маруся в тих людей може бути стільки, скільки захоче. Після відїзду Марусі мені лекше стало, бо не боявся за нас двоє, лише за себе і спільну повстанчу справу.
Кожна поразка впливає на настрій цілого відділу. В цьому випадку козаки не обвинувачували проводу, а тих козаків, а через свій сон спричинили
