«Чого це ти прийшла так пізно?» спитав Орсо.
«Панна мене кликала», відповіла Кіліна.
«Якого біса їй від неї треба?» подумав Орсо, але він хутчій розліплював листа від міс Невіль, і поки він його читав, Кіліна пішла до його сестри.
«Тато мій був трохи заслаб», писала міс Невіль, «та до того-ж він такий ледачий на листи, що я мусіла йому бути за секретарку. Ви-ж знаєте, що він якось промочив ноги на березі моря, замість милуватися з нами на краєвид, а більшого й не треба, щоб дістати пропасницю на вашому чудесному острові. Бачу звідси, яку ви робите міну й шукаєте, мабуть, стилета, але сподіваюсь, що у вас його вже немає. Так тато мав трохи пропасниці, а я — багато страху; префект, який мені здався за дуже приємну людину, порадив нам лікаря, теж дуже приємного, що за два дні визволив нас із біди; напади пропасниці не вертаються, і тато хоче знову братися за полювання, та я йому ще забороняю. Яким ви побачили свій гірській замок? Чи стоїть ще на місці ваша північна вежа? І привиди там єсть? Я питаю про це, бо тато згадує, що ви йому пообіцяли ланів, кабанів, муфлонів… Чи так звуть того чудного звіря? Їдучи на корабель до Бастії, ми сподіваємось зазнати вашої гостинности, і я гадаю, що замок делла Реббіа, дуже старий і зруйнований, як ви кажете, не повалиться нам на голову. Хоч префект такий приємний, що з ним не бракує теми до розмови, by the bye[1], здається, я закрутила йому голову. Говорили й про вашу особу. Законники прислали йому з Бастії якісь признання одного шахрая, що сидить під замком, і признання ті такі, що мусять знищити останні ваші підозри; ваша ворожнеча, що колись мене турбувала, повинна віднині
- ↑ Між иншим.
87
