просвітить вас і що він буде дужчий за… припущення вашої сестри».
Орсо, після кількох слів на виправдання Коломби, повторив, що тепер уважає Томазо за єдиного винуватця.
Префект підвівся, щоб іти.
«Коли-б не так пізно», сказав він, «я запропонував-би вам зайти зо мною по листа міс Невіль… При цій нагоді ви змогли-б сказати мосьє Баррічіні те, що допіру мені казали, і всьому був-би кінець».
«Ніколи Орсо делла Реббіа не піде до Баррічіні!» палко гукнула Коломба.
«Панна здається, тінтінайо[1] в родині», глузливо сказав префект.
«Пане», твердо відповіла Коломба, «вас дурять. Ви не знаєте адвоката. Це найхитріший з людей і найбільший шахрай. Благаю вас, не схиляйте Орсо на вчинок, що вкриє його ганьбою».
«Коломбо!» крикнув Орсо, «пристрасть одбирає тобі розум».
«Орсо! Орсо! Послухай мене, благаю тебе ради шкатули, що я тобі віддала. Між тобою і Баррічіні — кров, ти не підеш до них!»
«Сестро!»
«Ні, брате, не підеш, або я покину дім; ти не побачиш уже мене… Орсо, пожалій мене!»
І вона впала навколішки.
«Мені дуже важко», сказав префект, «бачити в мадмуазель делла Реббіа так мало розваги. Але я певен, що ви її переконаєте».
- ↑ Так звуть барана із дзвіночком, що веде за собою отару, і метафорично прикладають цю назву до того члена родини, що керує нею у всіх важливих справах. Прим. авт.
85
