боялися, чи не дістав він нашу жахливу пропасницю. На щастя, ця справа вже скінчена, ви самі це скажете, бо незабаром його побачите, я гадаю».
«Міс Невіль мабуть дуже турбувалася?»
«На щастя, вона дізналася про небезпеку тільки тоді, коли та минулася. Пане делла Реббіа, міс Невіль багато говорила мені про вас і про вашу сестру».
Орсо уклонився.
«Вона почуває до вас обох щиру приязнь. Під повними грації манєрами, під зовнішньою легковажністю вона ховає глибокий розум».
«Це чарівна особа», сказав Орсо.
«Головним чином на її прохання я й приїхав сюди, пане. Ніхто краще за мене не знає ту фатальну історію, що я дуже хотів-би не бути в обов'язку вам її нагадувати. Що Баррічіні ще й досі мер у П'єтранері, а я — префект цього департаменту, то нема що мені й казати вам, якого значіння надаю я де-яким підозрам, що про них, коли я не помиляюся, де-які нерозважні люди вас повідомили, але що ви їх, я це знаю, відкинули із зневагою, якої й треба було сподіватись від вашого становища і вдачі».
«Коломбо», сказав Орсо, соваючись на стільці, «ти дуже втомилася. Тобі треба лягати».
Коломба заперечливо хитнула головою. Вона знову прибрала свого звичайного спокою і не зводила з префекта палкого погляду.
«Пан Баррічіні», провадив префект, «хотів-би побачити кінець такій неприязні… тоб-то тому станові непевности, що ви в ньому пробуваєте одне проти одного… з свого боку, я був-би щасливий, коли-б між вами нав'язалися стосунки, що й повинні бути між гідними пошани людьми».
«Пане», схвильовано урвав Орсо, «я ніколи й не обвинувачував адвоката Баррічіні за вбивство свого батька,
82
