трапив. Подякував мені, а я ще добре дав йому ногою на прощання, і він досі бігає».
«Ох, пан-отче», сказав Брандолачо», заздрю я на отой твій постріл. Ти, мабуть, дуже сміявся?»
«Я влучив Бастаччо у скроню», казав далі бандит, «і це нагадало мені вірші Вірґілія:
…Liquefacto tempora plumbo
Diffidit, ac multa porrectum extendit aren[1].
«Liquefacto! Як ви думаєте, пане Орсо, олив'яна куля розтоплюється від швидкости свого лету в повітрі? Ви-ж вивчали балістику й мусите знати, помилка це, чи правда?»
Орсо більше до вподоби було обговорювати це фізичне питання, ніж сперечатися з ліценціятом про моральність його вчинку. Брандолаччо, мало цікавий до цієї наукової дискусії, урвав її, зауваживши, що сонце вже починає сідати.
«Що ви не схотіли з нами пообідати, Орс' Антон'», сказав він йому, «то я вам раджу далі не змушувати панну Коломбу на вас чекати. Та потім не завсіди гаразд блукати шляхами, коли сонце зайшло. Чому це ви виходите без рушниці? В цих околицях єсть лихі люди, бережіться їх. Сьогодні вам боятися нема чого — Баррічіні забрали до себе префекта, вони зустріли його на шляху, і він спинився на один день у П'єтранері перед тим, а їде він у Корту на закладини, як кажуть… — дурниця! Він ночує цю ніч у Баррічіні, але завтра вони звільняться. Вінчентелло це шибеник, та й Орландуччо не кращий… Намагайтеся бачитися з ними нарізно — сьогодні одного, завтра другого; але бережіться, кажу я вам».
«Дякую за раду», сказав Орсо, «але нам нема чого разом робити; поки вони не займуть, я їм і слова не скажу».
- ↑ Розтопленим свинцем розколов скроні і поваленого простяг на землі (Вергілієвої Енеїди, п. IX, в. 587).
74
