д. Журден. Але незабаром, всюди випереджена своїми земляками і втративши надію натрапити на щось невідоме, вона пристала до опозиційної партії. Та й справді, воно дуже неприємно, що раз-у-раз, як ви почнете говорити про італійські дива, вам хтось неодмінно скаже: «Ви, безумовно, знаєте той Рафаелів твір, що в палаці *** у ***? Це найкраще з усього, що в Італії». І саме на це ви як раз і забули подивитись. А що оглядати все — занадто довго, то багато простіше все згори засудити.
В готелі Бово міс Лідію спіткало гірке розчарування. Вона везла гарненький ескіз пелазгійської чи циклопічної брами із Сеньї[1], яку, гадала вона, забули рисувальники. Так леді Френсіс Фенвіш, стрівшися з нею в Марселі, показала їй свій альбом, де між сонетом і засушеною квіткою була згадана брама, щедро розцвічена сієнською глиною[2]. Міс Лідія подарувала сенійську браму своїй покоївці і втратила всяку пошану до пелазгічного будівництва[3].
Полковник Невіль теж поділяв це сумне незадоволення, бо по смерті своєї дружини він дивився на все тільки очима міс Лідії. Про нього, Італія мала вже ту величезну ваду, що занудила його дочку, отже це була найнудніша країна в світі. Правда, він нічого не міг сказати проти картин і статуй, але міг цілком потвердити, що в тій країні полювання злиденне і що треба пройти десяток льє під пекучим сонцем, щоб підстрелити кількох поганеньких червоних куріпок.
- ↑ Колишня Signia, 40 верстов від Риму. Єсть руїни давнього міста.
- ↑ Terre de Sienne, палена земля, чи сієнська глина вживається як фарба в малярів.
- ↑ Пам'ятки пелазгійського чи циклопічного будівництва заховалися в Греції. Стіни клалися з великих скеляних брил, часто добре тесаних, инколи підсипаних у щілинах грузом.
2
