книжки в Пізанському університеті. Я мусів вертатись додому, щоб віддати її заміж. Але дуже хапливий наречений помер з пропасниці за три дні перед моїм приїздом. Я звернувся тоді, як-би й ви зробили на моєму місці, до небіжчикового брата. Він каже, що вже жонатий. Що робити?»
«Справді, труднація. І що-ж ви зробили?»
«Це один з тих випадків, що треба прочистити рушницю».
«Тоб-то…»
«Я пустив йому кулю в голову», байдуже промовив бандит.
Орсо стенувся від жаху. Проте з цікавости, а можеще й з бажання відтягти час, коли треба було вертатись додому, він лишився на місці й далі провадив розмову з цими людьми, що кожен з них мав найменше одно душогубство на совісті.
Поки його товариш говорив, Брандолаччо поклав перед ним хліб і м'ясо, урізав і собі, потім одпаював своєму собаці, познайомивши його з Орсо під ім'ям Бруско, як обдарованого чудесним інстинктом пізнавати стрільця під яким хоч убранням. Наприкінці він одрізав шматок хлібата сирої шинки і своїй небозі.
«Прекрасне оце бандитське життя!» гукнув студент теології, ковтнувши кілька шматків. «Ви може колись спізнаєте його, пане делла Реббіа, і побачите тоді, як солодко не коритись нікому, крім власної примхи».
Досі бандит говорив по-італійськи; далі він провадив по-французьки:
«Корсика не який веселий край для юнака, але для бандита — яка різниця! Жінки божеволіють від нас. От яким ви мене бачите, а в мене есть три коханки по трьох різних округах. Я скрізь, як у себе вдома. Одна з них навіть жандармова жінка».
«Ви добре знаєте мови, пане», серйозно сказав Орсо.
71
