Сторінка:Проспер Меріме. Коломба. 1927.pdf/75

Цю сторінку схвалено

«А твій дядько бандит?»

«До ваших послуг, пане Орс' Антон'».

«Якщо жандарми тебе стрінуть, вони спитають, куди ти йдеш…»

«Я скажу їм», не вагаючись відповіла дитина, «що несу їсти лукійцям[1], що рубають чагарі».

«А коли ти натрапиш на голодного мисливця, що захоче пообідати твоїм коштом і забере в тебе харчі?..»

«Не посміє. Я скажу, що це моєму дядькові».

«Справді, ніхто не дозволить собі забрати його обід… А твій дядько тебе дуже любить?»

«А звісно, Орс' Антон'». Відколи тато помер, він піклується про родину, про матір, про мене й мою малу сестру. Коли мама ще не були хворі, він казав багачам, щоб давали їй роботу. Мер дає мені сукню що-року, кюре вчить мене катехизиса й читати, після того, як дядько з ними побалакав. А найдобріша до нас це ваша сестра».

В цю мить на стежці з'явився собака. Дівчинка, заклавши в рот два пальці, різко свиснула; собака зразу підбіг до неї і почав лащитись, потім зненацька кинувся в чагарі. Незабаром двоє обідраних, але добре взброєних чоловіків вигулькнули з-за кущів за кілька кроків від Орсо. Можна було подумати, що вони плазували сюди, як вужі, серед чагарника та міртів, що вкривали грунт.

«О, Орс' Антон', у добрий час», сказав старший із чоловіків. «Та ви не пізнаєте мене?»

«Ні», сказав Орсо, пильно дивлячись на нього.

«Дуже чудно, що борода й гостра шапка так змінюють вам людину! Ану, лейтенанте, подивіться добре! Хіба ви


  1. Мешканці Луки, італійського міста, столиці давньої провінції, тієї самої назви, квітучої республіки за середніх віків.

69