Проте, ще не відчиняючи, вона спитала, хто стукає. Тоненький голосок відповів: «Це я».
Деревляний засув, що на дверях, тоді зразу одсунуто, і Коломба знову з'явилася в їдальні разом з дівчинкою близько десятьох років, босою, в лахмітті, запнутою в лиху хустку, що з-під неї висмикувалися пасма чорного, як воронове крило, волосся. Дитина була худа, бліда, з попаленою від сонця шкурою, але в очах їй блищав розумний вогник. Побачивши Орсо, вона боязко спинилася й уклонилася йому по-селянськи; потім тихо поговорила з Коломба й дала їй у руки свіжо вбитого фазана.
«Спасибі, Кілі», сказала Коломба. «Подякуй своєму дядькові. Як він ся має?»
«Дуже добре, панно, радий вам служити. Я не могла раніше прийти, бо він дуже запізнився. Я сиділа три годині в чагарях, виглядаючи його».
«Так ти не вечеряла?»
«Та ні-ж, панно, часу не було».
«Тобі зараз дадуть повечеряти. У твого дядька хліб ще єсть?»
«Трохи, та найбільше йому бракує пороху. Тепер наспіли каштани, і йому треба тільки пороху».
«Я дам тобі хліба для нього й пороху. Скажи йому, щоб беріг його, бо він дорогий».
«Коломба», сказав Орсо по-французьки, «кому це ти милостиню даєш?»
«Бідному бандитові з цього села», відповіла Коломба тією-ж мовою. «Ця дівчинка його небога».
«Мені здається, що ти могла-б на краще повернути свої дарунки. Навіщо посилати пороху якомусь пройдисвітові, що вживе його на злочини? Коли-б не ця нещасна прихильність, що всі тут здається почувають до бандитів, то вони давно-б уже перевелись на Корсиці».
60
