на мене вчора за мої жарти, а я не хочу, щоб ви повезли з собою лихий спогад про вашу приятельку. Які-ж ви, корсиканці, жахливі! Прощайте-ж; ненадовго, сподіваюсь».
І вона подала йому руку.
Орсо здобувся тільки на зітхання. Коломба підійшла до нього, одвела його до вікна і якусь хвилинку тихо з ним говорила, показуючи щось під своїм мецаро.
«Сестра», сказав Орсо до міс Невіль, «хоче зробити вам незвичайний подарунок, панно; але ми, корсиканці, не маємо чого доброго дарувати… крім пристрасти… що її не нищить і час. Сестра каже, що ви пильно роздивлялись на цей стилет. Це фамільна пам'ятка. Може вона висіла колись при пасі одного з тих капралів, що завдяки їм я мав честь із вами познайомитися. Коломба вважає його за таку цінність, що спитала мого дозволу, щоб вам його подарувати, а я й не знаю, чи давати мені той дозвіл, бо боюсь, щоб ви не глузували з нас».
«Стилет цей чудовий», сказала міс Лідія, «але це фамільна зброя, і я не можу її взяти».
«Це не батьківський стилет», жваво докинула Коломба, «його подарував король Теодор одному з прадідів моєї матери. Коли ви його візьмете, то зробите нам велику приємність».
«Дивіться, міс Лідія», сказав Орсо, «не зневажайте королівського стилета».
Аматорові спадщина короля Теодора без міри цінніша, ніж спадщина якого могутнішого монарха. Спокуса була велика, і міс Лідія вже бачила вражіння, що справить ця зброя, лежачи на лакованому столику в її помешканні на Saint-James's place.
«Але, люба панно Коломба», сказала вона, беручи стилет з ваганням людини, що хоче взяти, і звертаючись до Коломби з як-найласкавішою посмішкою, «я не можу… я не смію відібрати у вас зброю перед дорогою».
48
