а щоб одружити свою сестру й продати свої маленькі маєтки, коли вартість їх дасть йому змогу жити на континенті.
Чи то сестрин приїзд роз'ятрив спогади Орсо про батьківську стріху, чи то він трохи болів перед своїми цивілізованими друзями диким убранням та поводженням Коломби, тільки другого-ж дня він оповістив про свій намір покинути Аяччіо й повернутись у П'єтранері. Але він узяв з полковника обіцянку заїхати до його вбогої хатини, коли-б полковник поїхав до Бастії, а від себе він зобов'язався влаштувати йому полювання на лані, на фазанів, диких кабанів та всяку иншу звірину.
Напередодні свого від'їзду Орсо запропонував, замість іти на полювання, погуляти берегом затоки. Подавши міс Лідії руку, він міг розмовляти з нею по волі, бо Коломба лишилась на місті, щоб скупатись, а полковник кидав їх раз-у-раз, стріляючи чайок та буревісників на превелике диво перехожим, що не розуміли, як то можна марнувати порох на таку дичину.
Вони йшли дорогою, що вела до Грецької каплиці, звідки розго́ртується найкращий краєвид бухти, але вони на це ніяк не зважали.
«Міс Лідія…» сказав Орсо після довгенької мовчанки, що ставала вже важкою, «по щирості, що ви думаєте про мою сестру?»
«Вона мені дуже подобається», відповіла міс Невіль, «більше, ніж ви», додала вона, посміхаючись, «бо вона справжня корсиканка, а ви вже надто цивілізований дикун».
«Надто цивілізований!.. Де там! Мимо власної волі, я почуваю, що знову стаю дикуном, як ступив ногою на цей острів. Тисяча страшних думок хвилює мене, мучить…
43
