З цього моменту його зірка заясніла, як ніколи. Полковник делла Реббіа, вийшовши в запас і вернувшись у П'єтранері, мусів витримати глуху війну нескінченних причіпок: то він мусів сплачувати шкоду, що зробив його кінь парканові пана мера; то сам мер, ніби щоб полагодити підлогу в церкві, казав прибрати розбиту тахлю з гербом делла Реббіа, що лежала на домовині одного з членів цієї родини. Коли кози об'їдали молоді полковникові дерева, хазяїни цеї худоби мали собі захист у мера; бакалійника, що держав пошту в П'єтранері, а за ним і сільського сторожа, старого солдата-каліку, прихильних до родини делла Реббіа, усунуто й посади їхні обсаджено креатурами Баррічіні.
Дружина полковникова померла, висловивши бажання, щоб її поховали серед гаю, де вона любила гуляти; мер відразу-ж оповістив, що вона буде похована на сільському кладовищі, бо він ще не дістав потвердження, щоб дозволити похорон на окремому місці. Розгніваний полковник заявив, що поки прийде це потвердження, його дружина буде похована на тому місці, що вона обрала, і казав там викопати яму. З свого боку, мер звелів викопати яму на кладовищі й викликав жандармерію, щоб, казав він, сила лишилась за законом. В день похорону обидві партії зійшлися, і першу хвилину трохи не спинилася бійка за останки пані делла Реббіа. Душ із сорок добре взброєних селян, що привели родичі небіжчиці, змусили кюре, вийшовши з церкви, звернути на шлях до гаю; з другого боку, виступив мер із своїми двома синами, прихильниками та жандармерією, щоб учинити опір. Коли він з'явився і зажадав, щоб верхівці оступилися, йому відповіли гукання та загрози; вороги переважали числом і були завзяті. Перед ним клацнуло кілька рушниць; кажуть навіть, що один пастух уже й наставився стріляти, але
36
