близькими друзями, поки вони жили в Італії; але повернувшись на Корсику, вони вже бачились тільки зрідка, хоч жили в одному селі, а коли вони померли, то казали, що вже п'ять чи шість років як вони не розмовляли. Їхні сини теж жили за етикетом, як кажуть на острові. Один, Ґільфуччо, батько Орсо, був військовий; другий, Джудіче Баррічіні був адвокат. Ставши обидва старшими в роді, вони, розлучені своєю професією, майже не мали нагоди бачитися чи чути один про одного.
Тим часом одного разу, коло 1809 року, Джудіче, прочитавши в газеті, що капітана Ґільфуччо нагороджено, сказав перед свідками, що він на це зовсім не дивується, бо-ж генерал піклується родиною делла Реббіа. Ці слова принесено Ґільфуччо до Відня, і він сказав одному землякові, що повернувшись на Корсику, мабуть застане Джудіче дуже багатим, бо той більше зиску має з програних, ніж із виграних справ. Не знати було, чи він натякав, що адвокат зраджував своїх клієнтів, чи обмежився тільки висловом тієї тривіяльної правди, що лиха справа дає більше прибутку законникові, ніж яка гарна. Хоч як там було, адвокат Баррічіні дізнався про епіграму й затямив її. Року 1812-го він просив призначити його на мера свого села й мав цілковиту надію ним стати, коли це генерал *** листом порекомендував префекторові на цю посаду родича дружини Ґільфуччо. Префект хутчій погодився з генераловим бажанням, і Баррічіні був певен, що за невдачу він мусить дякувати тільки підступам Ґільфуччо. Після упадку імператора 1814 року, генералового протеже оголошено бонапартистом і заміщено Баррічіні. Знов-же й цього скинуто під час Ста День, але після цієї завирюхи він знову з великою пишнотою взяв під владу печатку мерії та реєстри громадянського стану.
35
