цю правдиву історію. Читач уже знає, що полковник делла Реббіа, батько Орсо, був забитий; але на Корсиці вбивають не так як у Франції — якийсь там збіглий галерник, не маючи кращого способу пограбувати ваше срібло, — там забивають вороги; а причини, чого єсть вороги, часто дуже важко переказати. Багацько родин ненавидить одна одну за давнім звичаєм, а справжню причину їхньої ненависти вже зовсім забуто.
Родина, що до неї належав полковник делла Реббіа, ненавиділа кілька инших родин, а зокрема родину Баррічіні; де-хто казав, що в XVI столітті один делла Реббіа спокусив одну Баррічіні й дістав кинджала від родича скривдженої дівчини. Правду сказати, инші инакше розповідають справу, запевняючи, що зведено якусь делла Реббіа, а кинджалом забито якогось Баррічіні. Хоч як там було, а, вживаючи освяченого звичаєм вислову, кров була між двома родинами. Проте, наперекір звичаю, це вбивство не спричинило инших, бо і делла Реббіа, і Баррачіні однаково переслідував уряд; тому молодики мусіли тікати з батьківщини, і обидві родини протягом кількох поколінь були без своїх енергійних заступників. Наприкінці минулого століття, один з делла Реббіа, неаполітанський офіцер, посварився в картярському домі з військовими, що серед инших образ, назвали його корсиканським козопасом; він узявся до шпаги, але самому проти трьох йому кепсько повелося-б, коли-б якийсь чужинець, що грав там таки, не крикнув: «Я теж корсиканець!» та не став йому в оборону. Цей чужинець був один із Баррічіні, що проте, не знав свого земляка. Коли все з'ясувалось, з одного й другого боку висловлено великі чемності й присяги на вічну приязнь, бо на континенті корсиканці легко сходяться — зовсім не так, як на своєму острові. Це добре видко з цієї пригоди: делла Реббіа і Баррічіні були
34
