«Яка-ж ґречна горлиця!» гукнув Орсо, обіймаючи сестру з почуттям, що суперечило його навмисно підкресленому жартівливому тону.
«Ваша пісня чудова», сказала міс Лідія, «і я хочу, щоб ви написали її в мій альбом. Я перекладу її на англійську, і доберу музику».
Бравий полковник, що не втямив ні одного слова, приєднав до доньчиних і свої компліменти. Потім додав:
«Ота горлиця, що ви кажете, панно, це й єсть ота птиця, що ми їли сьогодні смажену?»
Міс Невіль принесла свій альбом і дуже здивувалась, побачивши, що імпровізаторка, пишучи свою пісню, дуже чудно заощаджує папір. Замісць щоб починатись кожен з нового рядка, вірші тяглися одним рядком, поки дозволяла широчінь сторінки, аж ніяк не погоджуючись із відомим визначенням поетичних творів: «Маленькі рядки, нерівні завдовшки, з берегом з кожного боку». Можна було-б зробити й кілька закидів до трохи вередливої ортографії панни Коломби, що не раз викликала посмішку в міс Невіль і брала на тортури братні гордощі Орсо.
Коли настав час спати, обидві дівчини пішли до своєї кімнати. Там міс Лідія, знімаючи своє кольє, сережки й обручки, побачила, що її товаришка витягла із своєї сукні щось довге, як планшетка з корсета, а проте зовсім иншої форми. Коломба поклала його дбайливо і трохи не крадькома під своє мецаро, що лежало на столі, потім вона стала навколішки й побожно помолилась; за дві хви-
32
