«Бачите, міс Невіл», казав Орсо, «яку силу мають Дантові вірші — вони зворушують навіть маленьку дикунку, що знає тільки свого «Отченаша́»… Та я помиляюсь; я пригадую, що Коломба майстерна на це. Ще дитиною вона пробувала складати вірші, і батько мені писав, що вона стала найкращою голосильницею в П'єтранері й на два льє округи!»
Коломба скинула на брата благальний погляд. Міс Невіль чула вже про корсиканських імпровізаторок і палала бажанням почути яку з них. То-ж вона хутчій почала просити Коломбу показати їй свій хист. Тоді Орсо, дуже невдоволений, що згадав за поетичні здібності своєї сестри, почав щиро присягатися, що немає нічого пласкішого за корсиканську балату, запевняв, що розповідати корсиканські вірші після Данте це зрада батьківщині, але тільки роз'ятрив каприз міс Невіль і мусів, кінець-кінцем, сказати своїй сестрі:
«Ну, зімпровізуй щось, тільки коротеньке».
Коломба, зітхнувши, уважно дивилась якусь хвилю на сукно на столі, потім на сволок, зрештою, затуливши рукою очі, як ті птахи, що гадають, ніби сховались від небезпеки й ворожого ока, коли самі себе не бачать, вона заспівала, чи, певніше, почала декламувати непевним голосом таку серенату.
31
