ною Коломба, пропонуючи в такому разі перейти з дочкою до сусідньої кімнати. Але Орсо швидче відмовився й сказав, що вони матимуть ще час погомоніти в П'єтранері, — так звалося село, де він мусів мати свій осідок.
Отже, полковник посів своє звикле місце на софі, а міс Невіль, перепробувавши кілька тем до розмови й утративши надію схилити до неї прекрасну Коломба, попросила Орсо прочитати їй якусь пісню з Данте — це був її улюблений поет. Орсо вибрав пісню з пекла, де міститься епізод із Франческою да Ріміні, і почав читати, старанно виголошуючи ці величні терцети, де так добре показано небезпеку читати вдвох любовну книгу. В міру як він читав, Коломба наближалась до столу й підводила голову, що вона була низько тримала; її поширені зіниці зайнялися дивним огнем, вона то червоніла, то блідла раз-у-раз і різко кидалась на стільці. Дивна італійська натура, що не потребує вказівок педанта, щоб розуміти поезію!
Коли читання скінчено, вона гукнула;
«Яке-ж воно прекрасне! Що це, брате?»
Орсо трохи зніяковів, а міс Лідія відповіла посміхаючись, що це вірші флорентинського поета, що помер тому кілька століть.
«Я дам тобі прочитати Данте, коли ми вернемось у П'єтранер», сказав Орсо.
«Боже мій, яке воно прекрасне!» примовляла Коломба і проказала на пам'ять три чи чотири терцети, що вона запам'ятала, спочатку тихо, а потім, розпалившись вона продекламувала їх зовсім голосно і з більшою вимовністю, ніж брат.
Міс Лідія, дуже здивована, сказала:
«Ви, мабуть, дуже любите поезію. Як я заздрю вашому щастю, що читатимете Данте, як нову книжку!»
30
