Томас Невіль та Орсо. Там молода жінка, перекинувшись кількома словами з господарем, легко скочила з коня й сіла на кам'яній лаві при вхідних дверях, а її провідник тим часом повів коні до стайні. Міс Лідія пройшла повз чужинку в своєму паризькому костюмі, але та навіть не підвела очей. Чверть години пізніше, відчинивши своє вікно, вона знову побачила даму в мецаро на тому самому місці й у тій самій поставі. Незабаром з'явились полковник і Орсо, що вертали з полювання. Тоді господар сказав кілька слів панні в жалобі й показав їй пальцем на молодого делла Реббіа. Вона почервоніла, хутко підвелася, ступила кілька кроків уперед, потім спинилася нерухомо й ніби збентежено. Орсо був уже коло неї і цікаво на неї видивлявся.
«Ви Орсо Антоніо делла Реббіа?» схвильовано сказала вона. «А я Коломба».
«Коломба!» скрикнув Орсо.
І обійнявши її, він ніжно її поцілував, що трохи здивувало полковника та його дочку, бо в Англії на вулиці не цілуються.
«Брате», сказала Коломба, «даруй мені, що я приїхала без твого наказу, але я дізналася від наших друзів, що ти прибув, а мені така радість велика тебе побачити»…
Орсо обняв її знову, потім, звертаючись до полковника, сказав:
«Це моя сестра — я не пізнав-би її як-би вона не назвалась. Коломба, полковник сер Томас Невіль. Полковнику, вибачте, будь ласка, але я не зможу сьогодні обідати з вами… Моя сестра»…
«Е, та де-ж ви в біса хочете обідати, мій любий?» гукнув полковник, «ви-ж добре знаєте, що в цьому клятому трактирі єсть тільки один обід, той, що для нас
27
