працю його виховати, вона сказала собі, що шкода було-б лишити цього молодика простувати до загибелі і що навернути корсиканця було-б їй великою славою.
Дні наших мандрівців минали так: вранці полковник і Орсо йшли полювати, міс Лідія малювала чи писала своїм приятелькам, щоб мати змогу датувати листи з Аяччіо; на шосту годину повертались чоловіки, обтяжені дичиною, потім обідали, міс Лідія співала, полковник засипав, а молоді допізна сиділи й розмовляли.
Не знати яка паспортна формальність приневолила полковника Невіля зробити візиту префектові; той дуже нудився, як і більшість його колег, і надзвичайно зрадів, довідавшися, що приїхав англієць, багата світська людина й батько гарненької дівчини; він його як-найкраще прийняв і засипав пропозиціями послуг; та більше того, кілька день пізніше він віддав йому візиту. Полковник, що допіру встав з-за столу, вигідно витягся на софі й зовсім уже засинав; дочка його співала коло розстроєного піяніно; Орсо гортав сторінки її музичного зшитка й поглядав на плечі й русяве волосся музикантки. Оголосили про пана префекта; піяніно змовкло, полковник підвівся, протер очі й познайомив префекта з своєю дочкою.
«Я вас не знайомлю з мосьє делла Реббіа», сказав він, «бо-ж ви напевно його знаєте?»
«Ви син полковника делла Реббіа?» спитав трохи збентежено префект.
«Так, пане», відповів Орсо.
«Я мав честь знати вашого батька».
Загальні місця розмови швидко вичерпано. Мимо власної волі, полковник частенько позіхав; Орсо, через свої ліберальні переконання, зовсім не хотів розмовляти з представником влади; міс Лідія сама підтримувала розмову. З свого боку, префект не давав їй нудитись, і було видко,
22
