голосної мови, сміху чи співу, як по італійських містах. Часом у затінку під деревом якийсь десяток селян гуляє в карти чи дивиться на гру. Вони ніколи не кричать і не сперечаються; коли гра розпаляється, то стріляють із пістолів — так роблять завжди замісць того, щоб нахвалятися. Корсиканець на вдачу поважний і мовчазний. Ввечері з'являється кілька постатів, щоб потішитись холодком, але прогулюються проспектом майже виключно чужинці. Островики сидять біля своїх порогів, кожен ніби тримається напоготові, як сокіл у своєму гнізді.
Одвідавши будинок, де народився Наполеон і здобувши там правдою чи неправдою шматочок шпалерів, міс Лідія, два дні перебувши на Корсиці, відчула, що її обіймає глибокий сум, як то й має статися чужинцеві, що потрапив до країни, де відлюдні звичаї, здається, засуджують його на цілковиту самотність. Вона вже жалкувала за свою вигадку, але виїхати раптом значило-б скомпромітувати свою репутацію відважної мандрівниці; отже міс Лідія поклала терпіти й убивати час, як прийдеться. В такій великодушній постанові вона наготувала оливці та фарби, змалювала затоку й зробила портрет засмаглого селянина, що продавав дині, як той городник на континенті, але мав білу бороду й вигляд найлихішого шахрая, якого можна побачити. Все це її не досить розважало, і вона вирішила закрутити голову нащадкові капралів, а це й не важко було, бо Орсо, аж ніяк не поспішаючи вертати на своє село, здається, дуже вподобав Аяччіо, хоч і нікого там не бачив. До того-ж міс Лідія загадала собі благородне завдання, а саме цивілізувати цього гірського ведмедя й змусити його відмовитись від страшних намірів, що спровадили його на острів. З того часу, як вона взяла на себе
21
