і його бесіда її цікавила. Його довго розпитувано про батьківщину, і він про неї гарно розповідав. Корсика, що він покинув дуже молодим, спочатку пішовши до коледжу, а потім до військової школи, лишилась йому в пам'яті оповитою поетичними барвами. Він запалювався, розповідаючи про тамтешні гори, ліси, про оригінальні звичаї тубільців. Як і можна було сподіватись, слово помста не раз зринало в його оповіданнях, бо-ж неможлива річ говорити про корсиканців і не ганити чи не виправдувати їхню пристрасть, що стала за світову приказку. Орсо трохи здивував міс Невіль, бо загалом засуджував безнастанні чвари своїх земляків. Проте, він старався виправдати їх серед селян і казав, що вендета — це дуель бідних.
«Це тим правдивіше», казав він, «що забивають тільки після певного виклику. «Стережися! — Я стережуся!» — оце ті рішучі слова, якими обмінюються два вороги перед тим, як робити одне на одного засідку. У нас більше вбивств», додав він, «ніж де-инде, але ніколи ви не знайдете до них безчесного приводу. У нас багацько вбийників, це правда, але жадного злодія».
Коли він вимовляв слова помста й убивство, міс Лідія уважно на нього дивилась, але не могла викрити в його рисах найменшої ознаки зворушення. Та як вона була певна, що він має потрібну душевну силу, щоб бути непроникненним для всіх очей, за винятком її власних, видима річ, то вона й далі твердо вірила, що тіні полковника делла Реббіа не довго вже чекати задоволення, якого вона вимагає.
Шкуна була вже на видноті Корсики. Шкіпер називав найголовніші місця на березі, і хоч вони були зовсім невідомі міс Лідії, їй було якось приємно знати їхні назви. Нема нічого нуднішого за безіменний краєвид. Часом підзорна труба полковникова викривала кількох островиків, що їхали верхи малими кіньми покрутих узгір'ях, одягнені
19
