ковника делла Реббіа, його батька, забитого тому два роки. Матрос був певен, що Орсо повертається на Корсику, щоб учинити помсту; таке було його вражіння, і він запевняв, що незабаром у селі П'єтранера буде свіже м'ясо. Коли перекласти ці національні терміни, виходило, що сеньйор Орсо замислив забити двох чи трьох осіб, запідозрених до вбивства його батька, яких справді була розшукувала в цій справі судова влада, але визнала їх за безневинних, як сніг, бо вони мали в своїх руках суддів, адвокатів, префекта і жандармів.
«На Корсиці немає правосуддя», додав матрос, «і я більше шаную добру рушницю, ніж радника королівського двору. Коли маєш ворога, треба вибирати між трома S[1].
Такі цікаві звістки змінили поводження міс Лідії та її думки що-до лейтенанта делла Реббіа. З цього моменту він став персонажем в очах романтичної англійки. Тепер його безтурботний вигляд та вільний і веселий тон, що спочатку її так немило упередили, ставали для неї найвищою заслугою, бо це було глибоке личкування енергійної душі, що не дає прохопитись навні жадному з почуттів, що вона ховає. Орсо видався їй кимсь ніби Фієско[2], що ховає широчезні наміри під машкарою легковажности; і хоч забити кількох шахраїв не так прекрасно, як звільнити свою батьківщину, проте прекрасна помста таки прекрасна, і зрештою жінки не від того, щоб герой не був політиком. Тільки тоді міс Невіль зауважила, що в молодого лейтенанта дуже великі очі, білі зуби, елеганська постать, що він вихованний і навіть знає до певної міри світське поводження. Вона з ним часто розмовляла наступного дня,
18
